» Маршрути сталого розвитку
Маршрути сталого розвитку

Маршрути сталого розвитку

Частина 2. Закарпаття

10 розповідей про те, що може сподобатися туристам

 

Подорож по Закарпаттю виявилася дуже інтернаціональною. Власне, ми хотіли показати нашим чеським партнерам туристичні перспективи й традиції цього краю та обговорити можливості застосування чеського досвіду в наших Карпатах. Але виявилося, що тема близька багатьом небайдужим людям, - і в цьому регіоні, й далеко за його межами. В результаті в подорожі по Закарпаттю і в семінарі щодо розвитку традиційного бізнесу в українських Карпатах брали участь (крім організаторів проекту, чеського «Екологічного партнерства» та Інформаційного центру «Зелене досьє») представники Закарпатської Асоціації місцевого розвитку, Міжнародного кооперативу “Longo May”, Ужгородського національного університету, Туристичного інформаційного центру Закарпаття, Центру громадських ініціатив та «Едельвейса» з Косова, «Буквиці» з Чернівців, ТОВ «Галка Карпати» з Коломиї, ТОВ «Гинзура» з Рахова, ТОВ «Органік Стандарт» з Києва, Дослідного інституту органічного сільського господарства зі Швейцарії, Федерації Органічного Руху України, "Хайфер Проджект Інтернешенл", Швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA, «Традицій Білих Карпат» з чеської Моравії, журналісти зі Львова та Івано-Франківська, а також – учасники проекту Європейського Союзу "Комплексне використання земель євразійських степів» із Луганська та Ростова-на-Дону.

Що об’єднало в Закарпатті таких різних людей? Прагнення знайти найбільш оптимальні шляхи економічного розвитку, зберігаючи природні та культурні цінності. Навіть мовний різнобій – західноукраїнська, румунська, російська, чеська, французька, англійська - не завадив порозумітися науковцям карпатських та донських заповідників, домовитися швейцарським та українським прибічникам органічного фермерства, розпочати непросту дискусію щодо створення спільного для різних країн Карпатського бренду.

Розповідь перша. Нижнє Селище і “Longo May”

На фото: Це ферма європейського зразка, на якій худоба утримується відповідно до умов органічного фермерства. Збудував її на околиці Нижнього Селища один із активістів міжнародного кооперативу “Longo May” та Закарпатської асоціації місцевого розвитку, француз з українським корінням, а нині місцевий мешканець, Орест Дель Соль. Незабаром тут з’явиться ще й ковбасний цех, Орест сподівається, що його ковбаса буде мати відзнаку органічного продукту.

Фото Катерини Малькової.

 

Дуже звична для радянських людей споруда типового сільського будинку культури (в середньо-благополучному селі): два широкі поверхи, обшарпані від часу й нешанування місцевих традицій будування зовнішні стіни, великі скляні вікна-вітрини, просторі приміщення всередині, де гуляє вітер… Але щось не в’яжеться з відомими стереотипами: вітер всередині не гуляє, тому що просторі вікна заклали цеглинами й поставили склопакети з теплоізоляцією; на першому поверсі розмістився затишний паб, куди залюбки заходять поспілкуватися після роботи місцеві жителі; в кінозалі насправді показують кіно; на другому поверсі постійно відбуваються якісь семінари із застосуванням комп’ютерів і відео проекторів. Ця споруда живе. Будівлю сільського будинку культури взяли в оренду й утримують сільські ентузіасти. Звідки ці ентузіасти взялися в Нижньому Селищі (Хустський район Закарпаття), - історія хоч і недавня, але вже оповита легендами. Достеменно відомо, що вони ще у студентські роки пов’язали свою діяльність із міжнародним кооперативом “Longo May”, що вони, хоч і говорять українською мовою, не всі зовсім українці, що розвивають у Нижньому Селищі нестандартні проекти. Сир вони роблять швейцарський, пиво – німецьке, ковбасу – французьку. Туалети будують біологічні, з тирсою замість водного змиву, поважають неорне землеробство та органічне виробництво, а у вільний час влаштовують сільський пісенно-фольклорний фестиваль («Селиська співанка»), на який приїздять зірки-музиканти європейського рівня. Втім, місцевий гурт «Гудаки» також шанований гість на багатьох українських і європейських сценах.

За статистикою понад 60% мешканців Закарпаття шукають працевлаштування за кордоном. Населення Нижнього Селища - близько 3200 мешканців. Багато хто через кризу повернувся додому. Можливо, таким людям, саме завдяки активній діяльності сільської громади та активістів – фермерів вдасться знайти заробіток вдома. Адже сільські ініціативи приваблюють також увагу численних туристів, і сільський туризм набуває популярності в цьому регіоні, дає широкі можливості для розвитку власного бізнесу. Значна кількість місцевих селян вже активно працює в туристичній сфері. І природний ландшафт, і гори, і неповторний колорит селища приваблюють туристів не лише з різних областей України, але і з-за кордону. А тими, хто ще не доріс до пошуку заробітку, дбайливо опікуються вчителі та ті ж самі фермери: тут формується соціо-культурний центр, є дитячий садок, школа мистецтв, а в середній школі (400 учнів) впроваджується чимало цікавих сучасних проектів, до яких залучені і учні, і вчителі, і відомі міжнародні організації.

 

Розповідь друга. Вода і біотуалет.

На фото:

Біотуалет в середній школі Нижнього Селища. Це не тільки ідеальний спосіб вирішення проблеми забруднення поверхневих та ґрунтових вод каналізаційними стоками у сільській місцевості, але й чудовий засіб отримання високоякісних органічних добрив, які можна використовувати у домашньому городництві та садівництві.

Фото Ореста Дель Соль.

 

Однією з основних проблем закарпатських сіл є проблема постачання питної води. Нереальним в сучасних умовах є будівництво системи каналізації. В Нижньому Селищі до вирішення проблеми підійшли з двох сторін.

По-перше, побудували спільними зусиллями та за підтримки міжнародних проектів водопровід, який здалеку постачає питну воду до школи. Цікаво, що жоден з сільських начальників чи віп-персон не отримав цю воду до свого будинку, як і самі організатори проекту. Питна вода – ре розкіш, вирішила громада, тільки дітям.

По-друге, спробували мінімізувати розхід води на потреби санітарії. Так у школі з’явився біотуалет (фінансова підтримка будівництва - Європейський Громадянський Форум, відділ освіти Хустської РДА та Фонд муніципальних ініціатив). Більшість сіл України неканалізовані, тож усі продукти життєдіяльності людей – суміш фекальних мас і сечі – потрапляють безпосередньо в річки та потоки, забруднюючи поверхневі води. Або скидаються в підземні ємності, які потребують регулярного очищення спеціальними службами. Однак часто такі септики не є достатньо ізольованими, і в результаті фекальні стоки потрапляють до ґрунтових вод, а потім до колодязів, роблячи колись цілющу джерельну воду не придатною для споживання. Одним із ефективних шляхів уникнення забруднення поверхневих та ґрунтових вод у селах за відсутності каналізаційних систем та очисних споруд є біотуалет. Він вигідно відрізняється з-поміж інших систем утилізації каналізаційних стоків: комфортний та гігієнічний, не має неприємного запаху, сприяє значній економії води, а в результаті компостування фекалію та збору сечі утворюється якісне органічне та неорганічне добриво. Для того, щоб вміст компосту добре перегнивав і вироблялося добриво, без домішків біогазу, необхідно відділяти сечу від фекалію безпосередньо в туалеті (для цього встановлюються спеціальні роздільні збірники), щоразу додавати в потрібних пропорціях речовини, які містять вуглець. Таким чином досягають потрібного балансу хімічних речовин (співвідношення вуглець-азот) та необхідних умов для утворення компосту. Найбільш придатним матеріалом для добавки до фекалію є листя дерев (С : N = 30-60), солома (С : N = 100), тирса (С : N = 100-150).

 

 

 

 

 

 

Розповідь третя. Селиська сироварня

На фото: Сир – традиційний продукт харчування в Карпатах. Але в кожній місцевості його виробляють і називають по-різному. В Нижньому Селищі працюють за сучасними європейськими технологіями, хоча називають сир місцевими іменами, адже виробляють його з молока із смаком карпатських трав…

Фото Катерини Малькової.

 

Однією з особливостей Нижнього Селища є наявність власної сироварні, продукція якої за кілька років стала відомою не лише по всьому Закарпаттю, але й далеко за його межами.

Селиська сироварня – це унікальний соціальний проект. А розпочиналося все зі звичайної поїздки за кордон в пошуках роботи. Директор сироварні Петро Пригара декілька років проходив стажування у швейцарських сироварів. І саме за швейцарським проектом  будувалася сироварня в Нижньому Селищі.

Для цього спочатку провели складну систему очистки стічних вод. А вже в 2003 році запустили в роботу цех сироварні. Тут виробляють три сорти сиру. Всі назви прив’язані до місцевості, що також робить продукцію особливою на ринку: «Селиський», «Хуст» та «Нарцис Карпат».

Сири виготовляють лише з натуральної місцевої сировини, без будь-яких хімічних добавок і дають їм вилежатися стільки, скільки треба. Молоко для сироварні беруть виключно в місцевих селян - з Нижнього Селища та сусідніх населених пунктів.

Молоко охолоджується, сепарується, пастеризується та кисне. Далі подрібнене молочне зерно заливають у спеціальні форми. Головки сиру тут нічим не покривають, його лише витримують у сольовій купелі, а потім дають дозріти у підвалі. Смак сиру багато в чому залежить від якості трави, якою харчувались корови та від того, настільки швидко його вдається охолодити.

Сири з Нижньоселиської сироварні практично нічим не відрізняються від французьких та швейцарських. Тому ця продукція представлена на стенді різноманітних виставок і презентацій посольств Франції та Швейцарії в Україні. А в цілому робота сироварні ще раз підтверджує необхідність просування екологічно чистої продукції на харчовий ринок України. І відкриття підприємств такого типу може значно покращити рівень сільського життя, привабити інвесторів та туристів і в цілому допомогти розвитку регіону.

 

Розповідь четверта. Фруктовий сад

На фото: Радіма Пешека українські учасники проекту вже добре знають. Цього разу він приїхав до нас – ділитися практичним досвідом відродження традиційних для Карпат сортів фруктових дерев із застосуванням сучасних технологій садівництва.

Фото Люби Загоровської.

 

Учні середньої школи Нижнього Селища, власне, знайомі з традиційними правилами догляду за фруктовими деревами, адже в кожного в селі є домашній практичний досвід. А от нових, сучасних знань щодо садівництва вони здобувають на шкільній присадибній ділянці, де на двох гектарах землі росте понад 500 плодових дерев. Вирощувати фруктовий сад за сучасними методиками школярам допомагають вчителі й фахівці з благодійного фонду «Хайфер Проджект Інтернешенл» (вони й подарували школі саджанці).

Поява у шкільному саду чеського консультанта пана Радіма Пешека не була випадковою. Ще під час подорожі Білими Карпатами учасники нашого проекту, відвідавши школки Радіма, запропонували провести майстер-клас для українських садівників. Вийшло цікаве поєднання: звичний досвід місцевих школярів, сучасні методи садівництва і відродження старих традиційних сортів карпатських яблук. Радім разом із школярами «прививав» багаторічний досвід чеських школок на закарпатські яблука. Міркували разом, - як правильно доглядати молоді насадження, як проводити щеплення, як забезпечити природній захист садів, як формувати крону саджанця, зрізуючи бічні гілки, щоб основа дерева була міцнішою, і залишаючи основу з трьома - чотирма найміцнішими галузками, які з часом сформують майбутнє дерево.

Наразі в Україні замало такого досвіду та теоретичної бази щодо догляду за фруктовими деревами, де б поєднувалися карпатські традиції з новітніми технологіями заради відтворення традиційних сортів. А ті підприємці, які заробляють на експорті фруктів, надають перевагу, на жаль, хімічним способам захисту дерев. Це неправильно, вважає Радім. Яблуні, які він вирощує в себе на батьківщині, не потребують хімічного захисту, адже про все заздалегідь подбала природа, і, вміючи виготовити ті чи інші розчини з трав, можна досягти значно кращого ефекту.

Спеціалізація Радіма – відновлення і збереження старих сортів фруктових дерев. Вони корисні тим, що добре адаптовані до місцевості, в якій ростуть, легко переносять всі кліматичні умови того чи іншого регіону, генетично не модифіковані. Адже старі сорти вирощували наші предки так, як закладено було самою природою. Старі сорти фруктових дерев перевірені часом, їхній смак добре відомий, і сік з них набагато кращий, ніж з тих сортів, які завозять до нас з інших країн. Крім того, старі дерева добре вписуються в архітектурний ландшафт.

Отже, поєднання давніх селянських знань з новітніми технологіями має дати добрий результат для розвитку фруктових садів не лише в Нижньому Селищі, але й в інших регіонах Закарпаття.

 

Розповідь п’ята. Карпатський біосферний заповідник і туристи

 

На фото: Екскурсію по Карпатському біосферному заповіднику краще за все починати з Музею екології Карпат. Досвідчені екскурсоводи, співробітники заповідника, розповідають туристам про історію, традиції та культуру цього краю, а потім ведуть їх стежкою на гору, що над музеєм, - побачити справжню панораму Карпат.

Фото Катерини Малькової.

 

Розвиток туризму прийнято характеризувати як явище безумовно позитивне. Власне, коли говорять про сталий розвиток Карпатського регіону, наголошують і на розвитку туризму, як його обов’язкової складової. Однак, іноді слово «туризм» може мати й негативне забарвлення. Прикладом, зокрема, можуть служити такі знані в Україні і часто відвідувані території як гора Говерла – найвища точка України, куди окрім численних груп туристів виходять і «зграї» політиків зі свитою (численними помічниками, прихильниками, журналістами, тощо), та Долина Нарцисів (одне з семи чудес України), куди під час цвітіння нарцисів за день приходять до 10 тисяч людей. На Говерлі стежки, якими ходять туристи, витоптані в деяких місцях глибиною більше як на півметра, що негативно впливає на цю заповідну територію та призводить до ерозії грунту. Обидві ці території, що б’ють рекорди відвідуваності, знаходяться на території Карпатського біосферного заповідника, що змусило його керівництво замислитись – а де розумні межі розвитку туризму?

Карпатський біосферний заповідник є природоохоронною науково-дослідною установою міжнародного значення, - входить до міжнародної Карпатської асоціації заповідників та національних парків, підтримує тісні контакти з природоохоронними установами Польщі, Румунії, Словаччини, Угорщини, Чехії та Швейцарії.

Наша група, в складі якої експерти з питань «зеленого» туризму з різних областей України, з Ростова-на-Дону, а також з Чехії та Швейцарії, зустрілася зі співробітниками заповідника для обговорення найоптимальніших шляхів розвитку сільського туризму в Закарпатській області. На території КБЗ вже запрацював проект обласного масштабу під назвою Закарпатський Туристичний Шлях (ЗТШ), концепцію якого у 2004 році розробила робоча група експертів з питань розвитку туризму, яка працювала в рамках Швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті FORZA. Ідея в тому, щоб провести маршрут довжиною понад 300 км через все Закарпаття. 36 км шляху - на території Карпатського біосферного заповідника. Закарпатський Туристичний Шлях передбачає використання вже існуючих туристичних маршрутів. І основною проблемою є питання належного облаштування їх для туристичних потреб.

На сьогодні виконано досить значну частину робіт: є нічліжна база, облаштовані місця для відпочинку, для ночівлі пішохідних туристів, дерев’яні навіси – як для ночівлі, так і для збереження дров, місця для вогнищ і для забору води, встановлені дерев’яні туалети та сміттєзбірники. З 2006 року працює офіс і веб-сторінка Рахівського туристично-інформаційного центру «Гуцульська світлиця». Промарковані маршрути, є великий інформаційний стенд і таблички з інформацією на стежинах, -  загалом розроблено 18 туристичних маршрутів з урахуванням вимог щодо поводження на території заповідника і норм пропуску туристів.

Втім, сказати, що туризм тут розвивається належним чином, поки що не наважуються ані співробітники заповідника, ані експерти з туризму. Не вдається, скажімо, раціонально розподілити туристичні потоки: є «гарячі» точки (такі як Говерла чи Долина Нарцисів) з величезним навантаженням, а є цікаві маршрути, що зовсім не користуються популярністю в туристів. Не достатньо облаштованих для відпочинку місць та інформаційних матеріалів, не відпрацьована система оплати туристичних послуг. Але всі ці проблеми характерні не тільки для Карпатського біосферного заповідника, з ними зустрічаються практично всі, хто намагається розвивати екологічно відповідальний туризм на природоохоронних територіях. Дуже складно знайти баланс між потребою розвивати туристичний бізнес і виконанням основної місії – збереження природних цінностей. Можна сказати, що Карпатський біосферний виконує наразі роль першопрохідця в цій справі, а на його досвіді вчитимуться інші.

 

 

Розповідь шоста. Долина нарцисів – «гарячий» сезон

 

На фото: Про походження цього дивного явища – цілої долини нарцисів поблизу Хуста – ще й досі сперечаються вчені. Так само, як і про можливості збереження унікального місця. А десятки тисяч туристів щороку прагнуть зробити найкращі фотографії на фоні запашних квітів, не дуже замислюючись про туристів наступних поколінь і нарікаючи, між іншим, що колись квітів тут було набагато більше…

Фото Катерини Малькової.

 

За останні роки Долина Нарцисів у період цвітіння стала справжньою гарячою точкою Карпатського біосферного заповідника. Працівники заповідної території не дають собі ради з масовим напливом туристів і не можуть захистити унікальну долину від рук вандалів, – розповідає Василь Покиньчереда, заступник директора заповідника з науково-дослідної роботи.

За словами пана Василя, в період цвітіння у вихідні дні в Долині Нарцисів буває до десяти тисяч відвідувачів: «Такий наплив туристів призводить до безлічі інцидентів. Ми не можемо належним чином забезпечити охорону навіть попри те, що направляємо в Долину Нарцисів працівників з інших територій». За словами заступника директора Карпатського біосферного заповідника, охорона в Долині Нарцисів працює з 8.30 і до сутінків, та навіть таких заходів не достатньо.

«Пропускна здатність» Долини Нарцисів становить 10-15 тисяч людей в день – більше просто не помістить дорога. Окрім того – ми зобов’язані додержуватись лімітів відвідування, які визначає управління екології та природних ресурсів. За перевищення лімітів заповіднику довелось би сплатити чималий штраф".

Щоби зменшити кількість бажаючих відвідати Долину Нарцисів у вихідні дні, керівництво парку має намір збільшити оплату за вхід на цю територію.

"Звісно, заповідник повинен розвиватись і пропагувати туризм. Однак, потрібно визначити розумні межі," - каже пан Покиньчереда.

Наразі, Долина Нарцисів - найприбутковіша територія Карпатського біосферного заповідника. Минулого року в період цвітіння заповідник заробив 100 тис. грн. Це при загальному доході в 500 тис. грн. Всі акумульовані в Долині Нарцисів кошти витрачають на розвиток інфраструктури цієї території.

 

 

 

Розповідь сьома. Гостина в румунських родинах

На фото: В Солотвині, як і в будь-якому селі, є різні за статком сім’ї та будинки. Але збереження національних традицій характерне для всіх. Співи хору румунської громади – невід’ємний елемент теплої зустрічі туристів у румунських садибах Солотвина.

Фото Катерини Малькової.

 

95% населених пунктів Закарпаття – сільські поселення, в яких проживає 70% мешканців регіону. Відповідно, можливість займатися сільським туризмом є протягом цілого року.

Одним з важливих елементів розвитку сільського туризму є вміння показати всі найцікавіші аспекти тієї чи іншої місцевості. Однією з родзинок туристичного Закарпаття є селище Солотвино. Зокрема, гостинні румунські родини, які зберігають свої звичаї, традиції, мову і культуру.

Селище Солотвино розкинулось на правому березі річки Тиса, у передгір’ї Карпат між гірськими хребтами Салаван та Магура на висоті 200-300 м над рівнем моря. Звідси досить близько до кордону з Румунією, тому й не дивно, що населення цього селища великою мірою має румунське походження.

Тут відпочивальників радо зустрінуть, подадуть на стіл традиційну для цієї місцевості токану ку бринзу (мамалигу з бринзою) і домашнє вино, яке зберігається в погребі кожної господині. Адже й усі подвір’я тут засаджені виноградниками.

Більшість мешканців Солотвина знають по 4-5 мов: українську, румунську, російську та угорську. Досить непогано розуміють італійську та іспанську. Це мовне розмаїття створює особливу атмосферу. Так, на вулиці можна частенько побачити хлопчаків, які сперечаються про щось: один жваво розказує якусь історію українською, другий відповідає румунською.

Ще одна особливість Солотвина, яка робить цю місцевість справді туристичною Меккою, – знамениті соляні шахти і солоні озера. Площа, на якій розміщені солоні озера, на сьогодні сягає майже 10 га. Вода в них має неймовірно цілющі властивості і корисна для лікування хвороб нервової системи, радикулітів, плевритів, артритів, захворювань шкіри. А до знаменитих соляних шахт з'їжджаються лікуватися від астми, туберкульозу й інших захворювань дихальних шляхів.

 

Розповідь восьма. Сюрпризи для гурманів

На фото: Токана ку бринза виглядає ось так. Дуже привабливо… Рецепти традиційних страв старанно зберігають жителі Закарпаття і радо пригощають туристів. В кожному селі, навіть в кожній хаті – на свій лад. Туристичний інформаційний центр Закарпаття пропонує бажаючим спеціальний тур – гастрономічний, під час якого можна впритул познайомитися з національними стравами дев’яти народів, які віддавна проживають на Закарпатті.

Фото Катерини Малькової.

 

В сучасному суспільстві дедалі частіше справжній відпочинок асоціюється із оздоровленням. Саме ці дві складові у поєднання дають істинний ефект відновлення організму.

Особливо важливим є запровадження екологічної чистої харчової продукції. У наших Карпатах цілком реально виробляти таку продукцію, використовуючи місцеву сировину, поважаючи традиційні знання та застосовуючи сучасне обладнання. Фіточаї підприємства «Гинзура», які запропонував скуштувати учасникам подорожі пан Василь Антосяк, - саме такий продукт. Підприємство пана Василя розташоване в селі Луг Рахівського району, але має міцні зв’язки з партнерами й колегами в інших регіонах Карпат: фірма співпрацює з компанією «Галка Карпати», що в Коломиї, з сільськогосподарським обслуговуючим кооперативом „Газда», а з допомогою благодійної фундації «Хайфер Проджект Інтернешенл» придбала два фасувальні автомати, що значно підвищило продуктивність роботи. Основна діяльність - заготівля, висушування, подрібнення, переробка і розфасовка лікарсько-рослинної сировини і сухофруктів (ягід, грибів та іншої рослинної дикоростучої продукції). Серед пропонованої продукції набори сухофруктів – яблука, груші та чорнослив, сушені гриби, збори лікарських рослин тощо. У співпраці з ТОВ „Галка-Карпати» тут виготовляють гуцульські високогірні та дитячі фіточаї. «Попелюшка», «Немовлятко», «Чебрець та чорниця», «Шипшина та брусниця», - багато з цих назв добре відомі вже й за межами Карпат, адже цілющі якості високогірних трав та ягід допомагають підтримувати добрий настрій та здоров’я мешканцям багатьох великих міст. Частина цієї продукції вже має міжнародний сертифікат органічної.

Заготівля лікарських трав, грибів та сухофруктів може стати окремим видом діяльності сільських жителів, дозволивши тим і заробляти на прожиття, і забезпечити український ринок екологічно чистою продукцією.

 

Розповідь дев’ята. Замки Закарпаття у плині століть

На фото: Історичні літописи містять дані про Мукачівський замок, починаючи з ІХ-Хст., коли  на Замковій горі існувало дерев'яне укріплення слов'ян. Перші відомості про кам'яний замок стосуються ХІ ст., коли король Угорщини Ласло І Святий дає вказівку укріпити фортецю кам'яними стінами від набігів кочівників. У 1396 р. право на володіння замком дістав родич короля Жігмунда І, князь подільський Федір Корятович. Під час визвольної війни угорського народу 1703-1711 рр. фортеця була взята військами Ференца ІІ Ракоці і стала на час повстання його резиденцією… Сьогодні це один з найбільш відвідуваних туристичних об’єктів Закарпаття.

Фото Катерини Малькової.

 

Замки і замкові комплекси Закарпаття включають у себе збудовані і перебудовані впродовж минулих століть фортифікаційні, первинно – військово-житлові і адміністративні, споруди, які загалом нині відносять до історичних архітектурно-містобудівних комплексів. Значна частина з них через тривале невикористання, відсутність догляду за технічним станом споруд, внаслідок дії кліматичних і часових факторів поступово зруйнувалась і втратила первинний вигляд. Споруди найчастіше розташовані на останніх відрогах або окремих гірських утвореннях вулканічного походження при виході гірських долин південних схилів української частини Карпатського хребта у Притисянську низовину. Вибір місцевості з оптимальним використанням локального гористого рельєфу є своєрідною особливістю середньовічних замків Закарпаття. Історичні дослідження вказують, що розміщення і побудова та перебудова нинішньої мережі замків і замкових комплексів припадає на ХІІ-ХVII століття. Кожному з об’єктів притаманні своєрідність і неповторність, пов’язані ще й з функціональною роллю. Розрізняють, наприклад, комітатські (жупні) замки, а також замки, які належали знатним феодальним родинам.

Найбільш відомими є Ужгородський замок (найстаріша з усіх фортець Закарпаття) та Мукачівський. Серед інших замків, що приваблюють туристів, слід відзначити Середнянський - збудований в ХІІІ ст. найпотужнішим у Західній Європі католицьким орденом тамплієрів (храмовників). Чинадіївський замок, збудований у ХV ст. бароном Перені, у 1657р. був дуже пошкоджений польськими військами князя Любомирського, і пізніше виконував функції в’язниці. Невицький замок - вперше згадується на початку ХІVст. як опорна база місцевої феодальної фронди проти королівської влади Карла Роберта Анжу. У XIV ст. замок переходить до володінь роду графів Другетів, які будують на місці дерев'яного замку кам'яний. У 1644р. під час релігійних воєн трансільванський князь Дьордь ІІ Ракоці зруйнував замок. Серед залишків замкових споруд туристів приваблюють руїни Виноградівського замку Канків (ХІ ст) та Хустського (1191р.).

За оцінками фахівців кафедри туризму Ужгородського національного університету, закарпатські замки відвідують близько 700 тисяч туристів на рік. Для Закарпаття замки є своєрідним «якорем», навколо якого повинна розвиватись туристична інфраструктура, разом із рекреаційними ресурсами.

Покращити зовнішній стан замкових комплексів Закарпаття покликана ініціатива з розробки концепції «Збереження і використання історичних замків і замкових комплексів Закарпаття». Нині, як ніколи раніше, гостро постали проблеми дослідження, охорони, збереження й використання замків і містобудівних комплексів замкової архітектури Закарпаття. Власне, актуальність цих проблем стала спонукала до впровадження проекту «Створення передумов для розвитку туристичної інфраструктури прикордонних територій на базі замкових комплексів», який виконувався в рамках Програми Добросусідства «Польща-Білорусь-Україна» Асоціацією розвитку малого і середнього бізнесу та інновацій «Ужгород-ХХІ вік» (за фінансової підтримки проекту Tасіс ЄС).

Головною метою Концепції є створення передумов для збереження і використання історичних замків і замкових комплексів Закарпаття на основі системного аналізу і системного підходу до вирішення наявних проблем, незаперечної пріоритетності інтересів громад та істинних національних інтересів суспільства, просування ідей взаємовигідної співпраці влади, бізнесу і громадськості, вдосконалення їх діяльності.

 

 

Розповідь десята. Карпатський бренд в Україні

Так виглядають Карпатські гори на карті Європи. Заради їх збереження та сталого розвитку уряди семи карпатських країн ухвалили Карпатську конвенцію. Але як саме здійснити наміри, задекларовані у конвенції? Поки що – це залишається під знаком питання. Один із шляхів підтримки Карпатського регіону – розвиток спільного Карпатського бренду та регіональних торгівельних марок. Як вони створюватимуться, як працюватимуть та виглядатимуть – ще одне велике питання.

 

Стаття 9 Карпатської конвенції говорить про необхідність сталого розвитку туризму. Офіційні документи, які розробляються до цієї статті, пропонують створення фонду підтримки маркетингової діяльності задля сталого туризму в Карпатах (із розрахунку 10% від загальної суми маркетингового бюджету кожної країни відповідно до відсотку Карпатських гір, що розташовані на території країни), заснування загально карпатської схеми якості туристичних послуг, за якою будуть сертифікуватись провайдери послуг, підтримку місцевому бізнесу через участь в регіональному брендуванні, створення «зеленої» сертифікаційної схеми тощо. Значну роль у впровадженні цих ідей мають відігрівати громадські організації: саме від них сподіваються уряди Карпатських держав отримати найбільшу допомогу щодо екологічної просвіти, промоційної діяльності та розбудови брендів.

 

Практика створення тематичних та регіональних торгівельних марок вже існує в наших партнерів у Білих Карпатах (див. Маршрути сталого розвитку. Частина 1. Білі Карпати.). Цікавий досвід об’єднання різних торгівельних марок під одним великим «дахом» є в Швейцарії, - про нього докладно розповів учасникам нашого семінару Тобіас Айзенрінг, співробітник Дослідного інституту органічного сільського господарства (ФіБЛ). Втім, і чеський і швейцарський досвід не можна просто скопіювати на українські умови, а тому учасники проекту почали створювати власну схему з урахуванням міжнародних надбань.

По-перше, варто з’ясувати, чи потрібне таке брендування виробникам продукції. Так, - запевняють закарпатські сировари та виробники фіточаїв. Адже це   сприятиме захисту регіону в цілому, захисту прав споживача, відновленню втраченої традиційної продукції (наприклад, старі сорти фруктових дерев, промисли, пов’язані зі способом життя тощо). Крім того, для місцевих, невеликих підприємств завжди існує загроза з боку великих брендів, які легко можуть перехопити ринки сировини та збуту, - навряд чи маленькі карпатські підприємства зможуть витримати конкуренцію з ними без додаткової підтримки.

Учасники проекту почали розробляти критерії, за якими має визначатися приналежність продукції чи послуг до майбутнього карпатського бренду. Це, зокрема, обов’язкове вироблення продукції з місцевої сировини та у відповідному регіоні, неприпустимість транспортування на великі відстані, традиційність для регіону, а також, - дбайливе ставлення виробництва до навколишнього природного середовища.

 

Для розвитку брендінгу та торгівельних марок в українській частині Карпат поки що багато чого бракує (знань, досвіду, розуміння і бажання в місцевого населення, підтримки влади,  віри в можливість розвитку місцевого продукту, мотивації виробників). Але вже очевидно, що всі ці перешкоди можна подолати.

 

 

 

 

 

 

 

NDIzNjQ